Literacki

Біблія. Новий переклад УБТ Рафаїла Турконяка


Wprowadzenie

Новий переклад УБТ Рафаїла Турконяка (1997-2007) 

Language: українська

Version Information

Українська Біблія (УБ) у перекладі Українського біблійного товариства, 1997 р.

Новий переклад УБТ Рафаїла Турконяка (1997-2007) - переклад Біблії Українського Біблійного Товариства. Модуль містить повний переклад 1997 року, який здійснила група під керівництвом Рафаїла Турконяка. Містить окрім Старого та Нового Заповітів так звані другоканоничні книги (1, 2, 3 Маккавеїв, Варух, 2 та 3 Ездра, Юдит, Премудрість, Сирах, Товит). У цій версії Старий Заповіт перекладений з грецької мови, з Септуагинти. До кінця 2007 року очікується вихід другого варіанту, де Старий Заповіт буде перекладений з давньоєврейського оригіналу.

Грецький текст Старого Завіту

В основу цього четвертого повного перекладу Святого Письма покладено грецький текст опрацьований науковцями Німецького Університету в Göttingen (Ґитінґен), які працють від 1917 р. над критичним виданням всіх книг грецького тексту Святого Письма Старого Завіту. По нинішний день їхнім трудом видано Пятикнижжя Мойсея (Буття, Вихід, Левіт, Числа, Второзаконня), деякі з історичних книг (Езра, Неемія, Товит, Юдит, Естер, 1 Макавеїв, 2 Макавеїв, 3 Макавеїв) частина поетичних і повчальних книг (Йов, Псальми, Мудрість Соломона, Сирах) і також майже всі пророчі книги (Єремія, Плач Єремії, Варух, Єзекиїл, Йосія, Йоіл, Амос, Авдій, Йона, Міхея, Наум, Аввакум, Софонія, Ангей, Захарія, Малахія).

Тексти для всіх інших книг взято з грецького тексту 70-х, який видав Alfred Ralfs. Це науково порівняльне видання складене на підставі трьох найстарших списків: B (Codex Vaticanus), S (Codex Synaiticus), A (Codex Alexandrinus). Воно появилося в німецькому місті Göttingen в 1935 р. і відтак було неодноразово перевидане.

У випадках де основні джерела подають паралельно два різні варіянти однієї книги вживано той варіянт до складу якого входить кодекс А (Codex Alexandrinus). Можна поставити питання чому якраз вибрано тексти Александрійського Кодексу. На це відповідь не складна. Такий вибір зроблено на основі текстів, якими користалися вчені при перекладі Острозької Біблії виданої в 1581 р. В основі цього перекладу лежить грецький текст з родини А (Codex Alexandrinus), тому вважалося доцільним зберегти тяглість з нашою давньою церковнословянською традицією у випадках, де треба було робити вибір між двома паралельними грецькими текстами тієї ж книги.

Грецький текст Нового Завіту

В основу перекладу Нового Завіту покладено загально прийнятий науковцями грецький критичний текст виготовлений науковцями Німецької вітки Біблійного Товариства з Штутґарду Nestle-Alland. Для перекладу вживано текст поміщений в 26 виданні.

При перекладі вживано виключно критичний текст без заміток. Оскільки вважалося бажаним зберегти певну тяглість між новим перекладом та загально вживаним церковним текстом, у випадках де текст, поміщений в церковнословянських книгах знаходиться у варіянтах поміщених в замітках під критичним текстом, такий текст подано в перекладі, одначе його виділено [квадратними] дужками, щоб належно відділити від критичного тексту.

Канон

Канон це список книг, які входять до Складу Старого і Нового Завітів. Канон різний в різних виданнях Святого Письма. В усіх виданнях, які в нас дотепер появлялися, книги поміщено або за каноном Біблійного Товариства, який виключав всі второканонічні книги (= Куліш, Огієнко), або за каноном Церкви Римокатолицького Обряду (= Хоменко). В цьому четвертому виданні вживається словянський Канон, який включає второканонічні книги (Товит, Юдит, 1 Макавеїв, 2 Макавеїв, Мудрости, Сираха, Варуха, Лист Єремії), поміщені в виданні о. Хоменка, а відсутні в інших виданнях, а також додаються 3 Книга Езри і 3 Книга Макавеїв, які не поміщенні в ніякім з попередних видань Старого Завіту. Від канону грецького тексту 70-х словянський канон відрізняється тим, що має 3 Книгу Езри, яка відсутня в грецьких кодексах, і одночасно в словянському тексті немає 4 Книги Макавеїв, яка знаходиться в списках грецького тексту 70-х. Також Лист Єремії долучений до книги Пророка Варуха. В додатку у словянському каноні відсутні Псалми Соломона.

В цім виданні вважалося за доцільне притриматися порядку канону поданого в Острозькій Біблії, і тому 3 Книга Езри слідує зразу після 2 Книги Езри, а не покладена після 3 Книги Макавеїв, так як це знаходимо в пізніших словянських виданнях Святого Письма.

Нижче подаємо порівняльну таблицю єврейського, грецького, словянського канонів, та списки книг, які поміщені в трьох попередніх виданнях: Куліша, Огієнка та Хоменка. Число перед кожною книгою вказує на порядок книг в поодинокій традиції чи виданню в порівнанню до словянського канона.

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО БІБЛІЮ

Біблія - Книга книг, найважливіший, найбільше читаний, перекладуваний і коментований твір. Біблійні знання правлять за предмет спеціяльної богословської науки. Ця наука зробила великий поступ наперед особливо за наших часів, включаючи та органічно опрацьовуючи при тому інші ділянки людського знання.
Старовинні євреї називали Біблію словом "сифер" (послання, книга) або "сифарім" (книги). Пізніше вживано назву "китубім" (писання). У грецькому перекладі назву віддано словом "ге графе" (писання). Обидві збірки св. книг - Старий та Новий Завіт - окреслено назвою "та біблія", т.т. "книги". У цьому множинному числі - Біблія - її й збережено в новіших перекладах у значенні: збірка книг, чи, коротко: книги.
Суттю своєю Біблія - одна-єдина книга, хоч вона й складена з багатьох книжок різного часового походження, різних авторів, різних жанрів та стилів, ба навіть різних мов. Усі вони об'єднані у т. зв. канон, т.т. в автентичну збірку або каталог священних книг, які були надхнені Богом і які лягли непомильним правилом віри та моралі. Книги, що перебувають у біблійному каталозі, - книги канонічні, канонізовані Церквою, визнані нею за богонадхненні. З історії формування біблійного канону зберігся поділ на первоканонічні та второканонічні книги. Перші завжди й усіма були визнавані за богонадхненні. Щодо других, за різних часів і від різних осіб були висловлювані сумніви у питанні про їхнє богонадхнення. Євреї та протестанти й досі уважають їх за апокрифи.
До второканонічних книг Ст. Завіту належать: Сирах, Мудрість, Варух, Юдита, Товит, 1-2 Макавеїв, уривки з Естери та Даниїла. Євреї відмовляють їм канонічности з огляду на той факт, що вони збереглися тільки грецькою мовою (хоча, тим часом, нові знахідки у Кумрані й у Каїрі виявляють первісне їхнє записання єврейською мовою, за винятком хібащо книг Мудрости та 2 Макавеїв). Второканонічні книги Н.3.: Послання до Євреїв, 2 Петра, 2 та 3 Йоана, Якова, Юди та Одкровення.
Євреї, а згодом і християни, по систематичних змаганнях, устійнили каталог священних книг, канон. Тим Біблію було відмежовано від апокрифів (з-грецька: "прихованих", "несправжніх", т. т. підмінених писань) та світської літератури. Єврейський канон бере до уваги тільки старозавітні книги, при чому він має подвійну редакцію. У тому Палестинський канон, що нараховував разом 35 книг, вилучивши второканонічні книги і об'єднавши в одну книгу Самуїла, Царів, Хроніки, Езри-Неємії, згодом звів цю кількість до всього 22 книг, згідно з числом букв єврейської абетки, шляхом поєднання докупи ще й інших книг та виключення всіх тих, які не збереглись оригінальною єврейською мовою. Тим робом у цьому каноні містяться 5 книг Мойсея, 8 пророчих книг та 9 книг поетичних. Зате Олександрійський канон зберіг розрізняння поодиноких книг. Він закріплений і у т. зв. перекладі Сімдесятьох грецькою мовою. Християнський канон щодо старозавітних книг іде за еврейсько-олександрійським каноном. Щождо новозавітних книг, то тоді, як спершу (I-II ст.), приймано за безсумнівно канонічні всі книги Н.3., пізніше, з появою апокрифів та у полеміці з євреями (III-IV ст.), у декого виникли сумніви стосовно второканонічних книг. Подальші наполегливі досліди призвели до устійнення християнського канону. Цей канон урочисто потверджено на Вселенських Соборах:
Фльорентійському (1441), Тридентському (1546) та І Ватиканському (1870). Отже, християнський канон містить: у Ст.3. - 47, у Н.3. - 27 книг.
За змістом християнський канон поділяється на книги:

  1. Історичні: Буття, Вихід, Левіт, Числа, Второзаконня, Ісус Навин, Судді, Рута, 1 та 2 Самуїла, 1 та 2 Царів, 1 та 2 Хронік, Езра, Неємія, Товит, Юдита, Естера і 1 та 2 Макавеїв;
  2. Поетичні: Йов, Псалми, Приповідки, Проповідник, Пісня пісень, Мудрість і Сирах;
  3. Пророчі: Ісая, Єремія (сюди ж: Плач, Варух, Лист), Єзекиїл, Даниїл, Осія, Йоіл, Амос, Авдій, Йона, Міхей, Наум, Авакум, Софонія, Аггей, Захарія, Малахія.

Новозавітні книги раніше (для літургійних цілей) розподілювано на Євангелію та Апостол з тим, що сюди враховувано всі інші книги. Під теперішню пору (переважно - для наукових цілей) вони розподіляються теж на три частини:

  1. Історичні книги: Євангелії Матея, Марка, Луки та Йоана і Апостольські Діяння;
  2. Повчальні : послання Павла до Римлян, 1-2 Корінтян, Галатів, Ефесян, Филип'ян, Колосян, 1-2 Солунян, 1-2 Тимотея, Тита, Филимона та Євреїв, послання Якова, 1-2 Петра, Юди та 1-3 Йоана;
  3. Пророча книга: Одкровення.

Це повний біблійний канон, прийнятий так католиками, як і православними. Протестанти не визнали второканонічних книг Ст.3. Щождо новозавітного канону, то його повнотою приймають усі, за винятком деяких сект.
Записування біблійних текстів тривало понад тисячу років і закінчилося з смертю останнього апостола. Тим то і саме написання тексту, і його збереження має свою складну історію, що її можна розглядати з погляду мови, абетки, рукописів та перших перекладів.

  1. Мова. Старий Завіт первісне - великою мірою - був написаний старовинною єврейською мовою, яка правила євреям за розмовну (гібрім). Під час переселення до Вавилонії увійшла в ужиток мова арамійська. Єврейська перетворилась на книжну, літургійну, стала, як то кажуть, мертвою мовою. Згодом починають уживати й грецької мови, в якій написано і деякі книги Ст.З, (Мудрість та 2 Макавеїв) і майже ввесь Новий Завіт.
  2. Письмо. Первісне єврейське письмо походженням фінікійське. У XIII ст. до Хр. воно було вже досить досконале, і євреї вживали його аж до Вавилонського переселення. По тому застосовано арамійську абетку, яка, правдоподібно, походила від синайської абетки. Це т. зв. квадратове письмо. Абетка ця має 22 приголосні знаки. Щойно у VІ-VІІІ ст. єврейські традиціоналісти (масорети, від "масора" - традиція) підібрали 10 знаків для запису голосівок і переписали біблійний текст за цією новою системою з її спеціяльними правилами, що забезпечували текст від помилок. Цей текст дістав назву масоретського (ТМ). У книгах первісного грецького запису та в олександрійському перекладі Сімдесятьох було вжито грецької абетки того часу, відповідної до тогочасної мови. Латинського алфавіту для первісного запису священних книг, мабуть, не вжито.
  3. Рукописи. Не посідаємо жадного автографу, жадного рукопису священного автора. Усі первотвори (оригінальні записи) втрачено. До нас дійшли тільки пізніші списки, з усіма недосконалостями писання вручну. Найстарші рукописи сягають ледве VIII ст. по Хр. (Масоретський текст). Тільки нещодавно знайдено в печерах Кумрану (г Палестині) ще старші рукописи Біблії, деякі в цілості, інші в уривках.
    Для реконструкції біблійних текстів варті уваги старовинні переклади: арамійський (Таргумім), грецький (Сімдесятьох), сирійський (Пешіта) і латинський (Вульґата). Для українського перекладу важливі й старослов'янські рукописи південно- та східньослов'янського походження. Найбільше рукописів маємо для книг Н. 3. (вони, до речі, й найближчі до первотвору): сьогодні їх нараховується понад 4800. Багато з них пергаменові - IV ст. Знайдено й декілька папірусових уривків III ст., а то й II ст., т.т. з часів бл.100 років по смерті авторів. Тим часом, найстарші рукописи старовинної літератури віддалені від своїх первотворів на декілька сотень, ба й понад тисячу років.
  4. Редакції. Одночасне виготування багатьох тотожних примірників належить до спромог і вигод друкарської машини (в Европі - щойно від XV ст.). Тим то, коли мова про рукописні списки, то сьогодні в нашій розпорядимості нема й двох більш-менш довгих текстів Св. Письма, які були б повнотою тотожні. Щоправда, розбіжності в них радше формальні, буквальні, рідко речеві. Усі Вони чисто текстового характеру, і тому жадна з них не являє якоїсь небезпеки для самої віри. Як правило, це - переставлення літер, пропущення їх, повторення літер або слів та речень, вставлення у текст приміток формального чи пояснювального характеру. Досліджуючи ці розбіжності, вчені біблісти встановили навіть певні рукописні родоводи, назвавши їх редакціями тексту.
  5. Критичні тексти. Зіставлення різних рукописних редакцій допомагає реконструювати первотекст. Тексти, посталі з такого наукового зіставлення, називаються критичними, а видання їх - критичними виданнями. Такі видання вживають сьогодні звичайно при перекладанні Біблії живими мовами. Змагання за критичний текст походять ще з часів ручного переписування Біблії, проте тоді вони могли бути лише частково успішними. З поглибленням біблійних студій за новіших часів у цій ділянці досягнено велетенських успіхів.
ПЕРЕКЛАДИ

Давні переклади біблійних текстів мають велику вагу в визначенні первотексту. Переклади постали з історично-культурних потреб: розвиток мови у межах певного народу і поширення Св. Письма серед різних народів. Ці причини дійсні й до наших днів. Перші переклади виникли в єврейському середовищі, а згодом - у християнській громаді.

Copyright Information

© 1997-2007, Рафаїл Турконяк, Українське Біблійне Товариство (Ukrainian Bible Society)


Prawa autorskie i szczegółowe informacje

Біблія

Новий переклад

Новий переклад УБТ Рафаїла Турконяка (1997-2007)

Українське біблійне товариство

Рафаїл Павлович Турконяк, 1997-2007

Форматований текcт з виділенням слів Ісуса

* Prezentowane treści należą do ich właścicieli i wydawców. Tekst pobrany z udostępnionych zasobów programu MyBible - www.ph4.org